30-річчя Чорнобильської трагедії

   Мета: усвідомити та осмислити масштаби трагічних подій; розбудити почуття відповідальності перед наступним поколінням за збереження дозвілля; виховувати глибоку повагу до людей, які віддали своє життя в імя людства; розвивати почуття гордості за свій народ.

  Обладнання: стіл, накритий вишитим рушником, свічка, живі квіти, карта екологічної ситуації в Україні, виставка дитячих малюнків про Чорнобиль, грона калини, перевиті чорною стрічкою.

ХІД ЗАХОДУ

   Презентація «Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять»

1 – учень

         Чорних дат у людства є немало.

         Кожна з них – це міна під прогрес.

         Найстрашніше, що усіх спіткало,-

         Вибух на Чорнобильській АЕС.

   1 – учениця

         26 квітня - День скорботи.

         Зранку скромних квітів я знайду

         І на знак журливої турботи

         До могил засмучених піду.

   2 – учень

         26 квітня!.. В ніч із забуття

         Йде страшне створіння – атомне дитя.

         Суть його безкровна і зіниць нема,

         І уста безмовні, і душа німа.

   2 – учениця

         Вирвавшись на волю з мороку ночей,

         Вже калічить долі і батьків, й дітей.

         Виродок – створіння ціль страшну таїть,

         Поглина сумління, душі нам двоїть.

   3 – учень

         Простягла до серця щупальця страшні,

         І вселяє муки, муки неземні.

         Присипляє мозок посвистом глухим,

         Стронцієву дозу сипле, наче дим.

   3 – учениця

          26 квітня ! Люди не простіть!

          Атомне століття раною горить.

          Кличе кожне серце стати з злом до бою,

          Щоб зустріли внуки вранішню зорю!

 Пісня про Чорнобиль

  Ведуча

26 квітня 1986 року... Цього дня, вірніше, тихої весняної ночі відлік часу пішов на хвилини і секунди. О першій годині двадцять третій хвилині, сороковій секунді, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

   Оспіваний мирним атомом, здавалося б, приручений, покірний і керований, вийшов з – під влади людини. Неначе збулися пророчі слова святого Івана Богослова: «...велика зброя спала з неба, палаючи, як смолоскип».

Ведуча

   І стали називати цю прекрасну землю страшним і приреченим словом «зона». Із словом «небезпечна зона» у сотень і тисяч людей буде довго асоціюватися цифра 30 км. Це радіус кола земель, звідки необхідно було терміново виселяти мешканців. Села, поля, ліси – все тут стало порожнім. Більш ніж 130 тисяч чоловік залишали свій край. Яка тоді була весна! А по автошляхах – автобуси, машини... Нове місце, може, і краще, але чуже.

Людям хотілося вірити, що ненадовго. Але...

          Обпекло, обпалило – у кров, у життя запеклося.

          Що несе воно дітям і нашим пройдешнім літам?!

          А довкола жита піднімались і ростом ішли у колосся.

          Довірялись птахи небесам, і лісам, і вустам.

          Ще збагнули не всі і не вся, що вогонь смертоносний,

          Що нечутно вбиває – і корінь, і землю, і цвіт.

          Що не вийти дитинству на теплі ожинові роси,

          Не знайти на світанку над Прип’яттю вчора залишений слід.

Ведуча

   Першими до палаючого четвертого реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежники караулу охорони станції на чолі з 23 – річним начальником караулу лейтенантом Володимиром Правіком. Він направив свій загін на гасіння полум’я на дах машинного залу, адже в цьому залі знаходилися всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли перетворитися у бікфордів шнур.

   Через п’ять хвилин із міста Прип’ять зі своєю групою прибув теж 23 – річний лейтенант Віктор Кібенок. Але ще понад півгодини обов’язки керівника гасіння пожежі виконував Володимир Правік. 1 год 20 хвилин він знаходився у зоні підвищеної радіації.

Ведуча

   Віктор Кібенок із своїм караулом гасив вогонь зсередини станції. Розпечена маса заливала чоботи, обпалювала ноги. Важко було пересуватися, але бійці крок за кроком відвойовували у вогню площу. Кібенок не пам’ятав, як прибула допомога, як добрався до драбини і спустився вниз. Він втратив свідомість, його винесли у безпечне від вогню місце. Коли прийшов до тями, перше, що він запитав: «Як там?» Почувши «загасили», Віктор полегшено зітхнув.

   1 – учень

            Лейтенанти – хлопці непохитні,

            Молоде, вогненне покоління.

            Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,

            Роду незнищенного коріння.

            Першим важко, Ви ж були найперші,

            Із вогню та в полум’я шугали,

            Не до подвигів і не до звершень –

            Ви ж собою людство заступали.

   1 – учениця

           Та серця, мов промені, не гасли,

           Залишались іскрами на тверді,-

           І палахкотіли, наче гасла:

           Станемо життям супроти смерті!

           Тільки жити – в нас бунтує спрага,

           Та продовжить пісню родоводу...

           А лишилась вірності присяга –

           Батьківщині. Матері. Народу.

   2 –учениця

           Ті, що не підвели у мить найтяжчу,

           Ті, що вогонь і смерть взяли на себе,

           Ті, що життям платили за життя,

           Ті, що пожежу брали голіруч,

           Світ атомний собою заступивши.

           І він, майор, був також серед них.

           Приборкуючи звіря вогняного,

           Уже не думав про малих синів –

           Своїх школяриків русявочубих.

           Він знав, що треба бути над вогнем, -

           Інакше і синам його не жити.

   1 – учениця

          А душа людська пам’ятатиме вас,

          А пам’ять людська повертатиме вас.

Ведуча

   Серед тих тридцяти, хто загинув першими, приборкуючи ядерну стихію, - молоді.

   Їм ще тільки починати жити, кохати, народжувати дітей, приносити радість у свої оселі… У кожного були свої плани, надії, бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити?! Та ніч для них була фатальною. Вони не озиралися, не відступали, не ховалися за спини інших. У самому пеклі аварії виконували свій обов’язок до останнього подиху.

   3 – учень

             Безумство хоробрих – вогонь на вогонь;

             І полум’я серця, і вітер долонь.

             Де подих і подвиг в єдине злилися,

             Як рідна земля і розбурхана вись.

             Безумство хоробрих – життя за життя.

             Щоб тільки лишились мати й дитя.

             Не всі виживають, та житиме світ –

             І спів материнства, і день – первоцвіт.

   3 – учениця

             А думка людська пам’ятатиме вас,

             А пам’ять людська повертатиме вас.

             Безумство хоробрих – де вічність і мить,

             Де згасли для вас і життя, і блакить.

             Де зір наш потьмарить скорбота земна.

             Де нам, як набат, імена… імена…

Хвилина мовчання.

Ведуча

   Жертви Чорнобиля косить смерть, не вибираючи стать, вік, службове положення. Відходять у незабуття сини та дочки України, які поклали своє життя на вівтар Батьківщини. Одна смерть – велике горе. Багато смертей – це вже статистика. Не знати б її нам, не рахувати ні полеглих від наслідків аварії на ЧАЕС, ні чорнобильських сиріт. Їм надають пільги, виплачують запізнілі компенсації. Та хіба можна купити здоров’я , життя, матір чи батька, їхній заповіт, слово?..

Ведуча

          Луг не тішить очі зелен – рутою,

          В ліс і гай заходити не можна.

          Кожна квітка дихає отрутою,

          Стронцієм налита квітка кожна.

 Відео «Летять бентежно журавлі»

  Ведуча

 30 років тому сталася трагедія на ЧАЕС. Що ми знаємо про Чорнобиль сьогодні? Будь – яка правда про Чорнобиль, хай навіть найстрашніша, дуже важлива сьогодні і потрібна буде ще довго – ми не маємо права забути про Чорнобиль. Ми повинні берегти та дбати про нашу Землю! Це наш обовязок.

Відео Бережіть Землю!