Харківська районна державна адміністрація
Відділ освіти
Переможанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Харківської районної ради Харківської області
В.Ю. Щупко
Інноваційні підходи навчання
у вивченні історії
ЗМІСТ
Вступ …………………………………………………………………………...3-4 ст.
Розділ 1. Філософія людиноцентризму як теоретична складова педагогічних ідей ……………………………………………………………………………..5-9 ст.
- Філософія людиноцентризму через призму педагогічних ідей ………..5-8 ст.
- Освіта в умовах інноваційного розвитку суспільства ……………….... 8-9 ст.
Розділ 2. Науково-теоретичний аналіз проблеми розвитку сучасних технологій навчання у викладанні історії ……………………………………………...10-15 ст.
2.1Теоретичні засади дослідження сучасних освітніх технологій навчання ……………………………………………………………………..10-13 ст.
2.2 Типи інноваційних підходів до навчання історії ……………………..13-15 ст.
Розділ 3. Впровадження сучасних технологій в педагогічну практику…16-27 ст.
3.1 Проектні технології навчання на уроках історії ……………………..16-19 ст.
3.2 Лекційно-семінарсько-залікова технологія …………………………..19-22 ст.
3.3 Інтерактивні мультимедійні технології на уроках історії …………...22-25 ст.
Висновки ……………………………………………………………………26-27 ст.
Список використаних джерел ……………………………………………..28-29 ст.
ВСТУП
У сучасному суспільстві інтерес до проблеми особистості істотно зріс настільки, що вона стала предметом дослідження більшості суспільних наук. Адже її шляхи формування визначає подальший розвиток суспільства. Саме в наш час почало здійснюватися передбачення відомого у світі педагога Григорія Ващенка: «Коли раніш наука більше працювала над плеканням тварин і рослин, то тепер центром уваги її буде виховання людини з метою допомогти їй розкрити у всій красі образ Божий». Філософами, психологами, педагогами, на рівні державної політики все частіше ведуться розмови про людиноцентризм – „практичний і світоглядний орієнтир, який повинен стати основним виміром державної політики у новітній історії України”.
«Людиноцентризм в освіті» – це гуманістично орієнтований підхід до формування нової людини – активної, енергійної, розум і душа якої знаходяться в злагоді». Сьогодні особливо важливо привернути увагу педагогів до формування у вихованців особистісних цінностей, до таких якостей, як справедливість, свободолюбність, самоповага (гідність). У зв’язку з цим, проблема особистості набуває не тільки теоретичного, а й практичного значення. Цим пояснюється її актуальність. Крім того, у сучасному світі відбувається активне формування глобального освітнього простору: утворюється єдина система знань, широко застосовується англійська мова, відбувається експансія інформаційних технологій, діяльність освітніх інституцій набуває інтернаціоналізованого та інноваційного характеру.
Сформульовану тему розмежовуємо на об’єкт та предмет дослідження.
Об’єкт дослідження: інноваційні технології як підхід до формування нової людини.
Предмет дослідження : методи та форми навчально-виховного процесу при вивченні історії.
Мета дослідження: довести переваги інноваційних технологій у формуванні стійкого інтересу до вивчення історії.
Завдання (теоретичні та практичні):
- зробити аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;
- теоретично обґрунтувати заявлену тему;
- визначити місце людиноцентризму у системі вивчення історії;
- визначити специфіку розвитку освіти в умовах розвитку інноваційного суспільства;
- визначити базову сутність особисто орієнтованого навчання;
- подати зразки практичної реалізації
- формулювання висновків наукового дослідження.
Наукова гіпотеза дослідження полягає у тому, що навчання базоване на принципах людиноцентризма, мають переваги над авторитарним
Особистий внесок у виконання роботи
У контексті досліджуваної теми систематизовано досвід практичних заходів, реалізованих на основі особистісно орієнтованого, людиноцентричного підходу.
Робота містить три розділи, перший та другий з яких – теоретично-аналітичний, а третій –практичний.
Список використаної літератури налічує першоджерела. Досліджувана проблема, теоретично обґрунтована у підручниках та посібниках з історії та теорії педагогіки, зокрема:
• Педагогіка ( Н.П. Волкова)
• Освітні технології (О.М. Пєхота, О.М.Любарська, О.Є Олексенко, А.Л.Ситченко, Т.В.Тихонова).
• Особистісно орієтоване виховання (І.Д.Бех)
Крім того, базовими для дослідження стали статті «Філософія людиноцентризму як теоретична складова національної ідеї» Василя Кременя та А.Бойко «Людиноцентризм як принцип особистісно орієнтованого навчання», присвячена вивченню людиноцентризму як організаційного принципу дослідження теоретичних засад особистісно орієнтованого навчання. У роботі аналізується філософське визначення людини як особистості, його значення для педагогіки в Україні.
РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНОЦЕНТРИЗМУ ЯК ТЕОРЕТИЧНА СКЛАДОВА ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ
1.1. Філософія людиноцентризму через призму педагогічних ідей
Людиноцентризм — це філософія гуманістично орієнтованої політики і практики державотворення. Вона спрямована на подолання внутрішньої порожнечі, фактичної руйнації свідомості та світогляду. Це філософія творення людини — конкретної, живої, енергійно напруженої, діяльність якої обумовлена єдністю розуму і душі.
У контексті філософії людиноцентризму особливої ваги набуває акмеологія – наука про розвиток та саморозвиток особистості, про її орієнтацію на досягнення достойних результатів у різних царинах життя. Предметом акмеології є об’єктивні та суб’єктивні чинники досягнення людиною певних висот у власному творчому житті. Мало приділено уваги аналізу витоків „акме” особистості, зокрема, теоретичним та практичним аспектам прагнення людини до самовираження, проявам готовності до саморозвитку та самозмін. Психологія акцентує увагу на тому, що соціальні впливи на особистість перетворюються на її внутрішні умови, які разом з біологічними задатками сприяють активності особистості, що і творить її унікальність.
У теоретичному дослідженні акмеологічних підходів до проблеми вироблення особистістю шанобливого ставлення до себе особлива увага звертається у працях вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів (Б.Ананьєв, О.Бодальов, Г.Костюк, Е.Еріксон, І.Кон, Ф.Лерш, А. Хілл). Дослідники акцентують увагу на тій ролі, яку відіграє характер самоповаги у процесах самореалізації та саморозвитку. Якщо самосприйняття нестійке, непевне, а самоповага деформована, особистість більше дбає про самозахист, компенсацію, натомість при позитивному самосприйнятті вона вірить у можливість змін і розвитку, готова апробувати свої сили в різних справах.
Особистість – не лише цілеспрямована, але й самоорганізуюча система.
Об’єктом її діяльності й уваги є не лише зовнішній світ, а й вона сама, що виявляється у відчутті „Я”, в уявленні себе, в самооцінці, у програмі самовдосконалення, здатності до самоспостереження, самоаналізу, саморегуляції. Бути особистістю – означає здійснювати при необхідності вибір, оцінювати наслідки прийнятих рішень.
Ще на зорі наукової педагогіки чітко вималювалася проблема вибору такої основи, на якій можна було б побудувати міцну споруду педагогічної науки. За аналогією з математикою це мала би бути аксіома, яка стала б пояснювальним началом, пояснювальним підґрунтям усіх педагогічних явищ, процесів, фактів. Таким підґрунтям було обрано принцип природовідповідності. Про природовідповідність у педагогіці, на нашу думку, дуже гарно сказав А. Дістервег, тому суть цього принципу ми викладемо, скориставшись його логікою і його словами.
На думку А. Дістервега, це має бути вищий головний принцип, який не може бути виведений і який не потребує доведення. Бо якби він був доказуваним, то його можна було б вивести з інших положень, отже тоді він сам не був би вищим, а, отже — головним, тобто аксіомою. Якби він вимагав доведення, то за його висловом, він би мав "відбиток невизначеності", тобто, мав би характер імовірного. А це означало б, що на основі такого положення не можна було б побудувати споруду педагогіки.Цей принцип має бути загальним. Тобто, з нього мають бути виведені всі інші положення, завдяки йому вони мають одержати своє обгрунтування. Усе те, що з ним узгоджується, має бути правильним, що не узгоджується — неправильним. Він має бути панівним уданій науці, йому мають підкорятися всі інші твердження. Він повинен бути єдиним, повинен бути одним. Бо в такому випадку вони були б у логічній залежності, тобто в логічному відношенні залежними, отже один з них був би первинним, основним.Він має бути формальним положенням. Відомо, що те положення, яке має цілком конкретний реальний зміст, є менш загальним. Тому він має бути позбавлений будь-якого конкретного змісту.У пошуках такого принципу вчені звернули увагу на те, що будь-яка річ, спосіб дій, думка відкидаються тому, що вони не відповідають природі речей, до яких вони належать, суперечать їх природі, тобто є неприродними або навіть протиприродними. І навпаки, вважають, що будь-яке бажання, думка, спосіб дій мають чітке обгрунтування і виправдання, якщо про них можна сказати, що вони абсолютно природні, співзвучні з природою, повністю їй відповідають. Як принцип такої оцінки пропонується природовідповідність або принцип природовідповідності.Уведення у педагогіку природовідповідності належить Я. Коменському . Людиноцентризм та природовідповідність - принципи основ
педагогіки Яна Амоса Коменського. Принцип «людиноцентризму» побудований на «кордоцентризмі»(філософія серця), яка включає в себе і «дитиноцентризм».
«Музикант, - писав Коменський, - не б’є кулаком або палицею по струнах, не вдаряє інструментом об стіну, коли струни ліри, цитри або арфи дають дисонанси, а терпеливо настроює їх, докладаючи все своє мистецтво доти, доки воно не приведе струни до гармонії. Так само повинні ми пристосовуватися до властивостей розуму, приводячи уми до гармонії і любові до наук». Однак, він виділив, підкреслив зовнішні ознаки природовідповідності, відповідності природі у формі природонаслідування, тобто наслідування зовнішнім природним формам.Істотний крок у розумінні природовідповідності зробив Й. Песталоцці, акцентуючи увагу на внутрішній природі людини, розуміючи природовідповідність як відповідність природі дитини. Коли вживають вислів "природа явища", то мають на увазі не зовнішню природу, тобто не все те, що нас оточує, а власне внутрішню природу. Явище виникає за певних умов, діє певний механізм його перебігу, функціонують певні зв´язки в його структурі, особливо причинно-наслідкові, явище перебігає за певним законом. Тому, коли стверджують, що деякі дії природовідповідні цьому явищу, то розуміють, що ці дії перебувають у гармонії з усіма чинниками, які зумовлюють дане явище, сприяють йому.
Як аксіома педагогічної науки був обраний принцип природовідповідності навчання і виховання природі дитини, який і є визначальним принципом у педагогіці.
1.2. Освіта в умовах інноваційного розвитку суспільства
Кризовий стан сучасної освіти зумовлений тим, що сьогодні в суспільній свідомості представлені два суперечливих напрямки. З одного боку, – це особистісна орієнтація освіти, зумовлена тим, що суспільство як органічна відкрита система, що саморозвивається, у цій унікальній ситуації переходу жорстко зіштовхнулося з проблемою актуалізації самооцінки й оцінки кожною особистістю своїх можливостей у збереженні життя, перебудові свого світу, прийнятті нової позиції в “організації” соціального руху, а виходить, підвищенні самосвідомості у справі самовизначення.
Головну проблему сучасної освіти можна визначити як “проблему розщепленості” в тенденціях свого подальшого розвитку між ідеалами гуманізму і свободи особистості та доцільністю інтенсифікації експлуатації й тотального контролю. Звичайно, ця розщепленість існувала завжди, але сьогодні вона досягла нового рівня, починаючи з суперечливих державних рішень та декларацій і завершуючи реальним “двоєдумством” педагога, який розривається між задекларованою метою про особистість як найвищу цінність і реальними спробами багатьох шкіл України реалізувати в освітньому процесі особистісний підхід, та тотальною підконтрольністю й підзвітністю його праці, яка зросла в багато разів після 1991 року – року набуття Україною політичної незалежності.
Таким чином, освіта перебуває в інноваційному пошуку ідей, які б дозволили подолати зазначену розщепленість. Проблема інновацій набула особливої актуальності в ХХІ столітті, коли людство вступило по суті в інноваційний стан прогресу. Даний процес характеризується небаченою раніше динамікою змін, трансформацій у різних сферах життя і діяльності людини та суспільства. Для нас ця динаміка множиться будівництвом нової держави після набуття Україною незалежності. Інноваційне мислення й інноваційна діяльність набули надзвичайного значення для всіх сфер життєдіяльності, а особливо ж для освіти і педагогіки. Бо саме через освіту, в першу чергу, ми почали готувати людину з інноваційним типом мислення, культури і здатності до інноваційної діяльності. Без цього ні людина не буде конкурентноспроможною, ні країна не буде успішною в сучасних умовах розвитку. Інновації – це та суспільно-необхідна творча діяльність, без якої вже не може відбуватися результативно будь-який суспільний процес, в тому числі й освітній
Майбутнє належить інтелектуальним працівникам, мислячим індивідам, які зуміють буми мобільними та конкурентоспроможними . В даному випадку по-новому постає роль і значення особистості, яку повинен осмислити людиноцентризм і врахувати освіта.
Велика відповідальність постає перед освітою та педагогами, котрі повинні готувати людину, здатну відповісти на виклики ХХІ століття. Це час постійних змін, до яких потрібно готувати людину, підготовлену до нового буття. Формування інноваційної людини та її інноваційного мислення покладається на суспільство, і перш за все на заклади освіти, які повинні запроваджувати сучасні освітнітні технології в навчання.
РОЗДІЛ 2. НАУКОВО-ТЕОРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ У ВИКЛАДАННІ ІСТОРІЇ
2.1. Теоретичні засади дослідження сучасних освітніх технологій навчання
В українській педагогіці поняття педагогічні технології широко використовується, починаючи з 90-х років, хоча в світовій педагогіці цей термін відомий давно. Протягом ХХ ст. було чимало спроб технологізувати навчальний процес. Радянська педагогіка, оцінюючи буржуазну з класових позицій, вдавалася до аналізу педагогічних технологій, як правило, у зв’язку з критикою зарубіжних освітніх систем.
Але вже наприкінці 80-х років з’явилися дослідження з порівняльної педагогіки, які давали змогу розглядати проблему педагогічних технологій об’єктивно – в науково-методичному аспекті.
Зокрема, із середини 50-х років учені окреслюють два напрями у розвитку педагогічних технологій використання технологій використання технічних засобів навчання і “технологічний підхід” до організації навчального процесу в цілому. Саме останній напрям став основою для розробки сучасних технологій навчання. Перші спроби технологізувати навчальний процес були зроблені у дослідження з програмованого навчання, істотними ознаками якого є чітка постановка навчальної мети і поелементна процедура її досягнення. Технологічний аналіз програмованого навчання давав можливість уявити його як чіткий набір навчальних цілей, критеріїв їх вимірювання та оцінки, точний опис умов навчання. Усе це є основою для повного відтворення певного стану навчання.
У 70-х роках під впливом ідей системного підходу до організації навчального процесу та визначення умов його оптимізації поступово відбувся перехід до розуміння педагогічної технології як засобу повного управління розв’язуванням дидактичних проблем.
У сучасному розумінні навчальної технології вчені виділяють кілька сутнісних ознак цього поняття. Технологічний підхід до навчання передбачає:
- Чітку постановку вчителем цілей;
- Підготовку навчальних матеріалів та організацію навчання відповідно до наперед визначених цілей;
- Орієнтацію на досягнення результатів;
- Оцінювання поточних результатів, корекцію навчання, спрямовану на досягнення поставлених цілей;
- Підсумкову оцінку результатів.
Центральною у розробці технологій є проблема правильного визначення та чіткого формулювання цілей навчання. Загальні, розпливчасті цілі не сприяють вибору саме тих методичних засобів, які гарантують досягнення певного результату. Тому найперша умова побудови технології навчання – конкретизація навчальної мети: зрозуміти, засвоїти, вивчити, зробити, запам’ятати, застосувати за зразком, застосувати у нових умовах тощо. Залежно від мети опрацювання матеріалу визначається і кінцевий результат навчання.
Шлях від мети до результату – це певним способом організована взаємодія вчителя і учнів. За технологічного підходу не може бути методу спроб і помилок або пошукової діяльності. Усі дії вчителя мають економно й цілеспрямовано вести до заздалегідь визначеної мети. Тому методика використання сучасних технологій навчання, крім цілей навчання, включає визначення умов і процедур, за допомогою яких можна досягти саме такого результату. Істотною ознакою технології є досить детальний опис кожного етапу на шляху досягнення результату та обов’язковість відтворення способу дії.
Сучасна технологія навчання повинна мати чіткі характеристики, тобто настільки зрозуміло, недвозначно описувати, як і що слід робити, щоб кожний учитель, застосувавши її, гарантовано досягав результату. У цьому відмінність технологічного підходу від звичайних методичних рекомендацій, які допускають внесення змін і не гарантують описаного результату. Технологія також може змінюватися. Скажімо, проконтролювавши і оцінивши проміжний етап навчального процесу, вчитель вносить виправлення, зміни у подальшу діяльність. Отже, в технологічній організації навчання обов’язковим є оперативний зворотний зв’язок.
Нерідко вчителі недооцінюють важливість створення всіх умов для застосування даної технології, вихоплюючи кілька елементів, які здаються їм найцікавішими. У такому разі не можна вважати, що застосовується цілісна технологія навчання.
Не тільки вчителі, а й діти схильні, оцінюючи працю, брати до уваги лише результат. Вплив технології на якість результату залежить від того, в який спосіб він досягається. В зв’язку з цим у технології розробляються найбільш оптимальні способи навчальної діяльності.
Сучасні технології навчання передбачають:
- Визначення чіткої системи цілей, що формулюються, як правило, через результати навчання, які можна конкретно й точно розпізнати й оцінити. Чітко, ясно визначені цілі об’єднують зусилля вчителя і учнів, спрямовують їх на головне, зосереджують увагу на способах діяльності;
- Конструювання навчального циклу, яке передбачає діагностику рівня навченості учнів, сукупність навчальних процедур, способи корекції на основі зворотного зв’язку, оцінка результату. Цей етап передбачає і розбивку навчального матеріалу на окремі навчальні одиниці;
- Реалізація запланованих завдань, що потребує мотиваційної підготовки учнів, розуміння ними мети діяльності, усвідомлення й відтворення способів дії, забезпечення зворотного зв’язку у керівництві навчальною діяльністю;
- Контроль, оцінка і аналіз результатів діяльності учнів;
- Повторне відтворення циклу без змін або з корекцією.
Отже технологічний підхід включає систему дій учителя і учнів, спрямованих на досягнення чітко визначеної мети шляхом послідовного та неухильного виконання певних навчальних дій в умовах оперативного зворотного зв’язку.
2.2. Типи інноваційних підходів до навчання історії
Інноваційні підходи до навчання історії, діляться на два основних типи, які відповідають репродуктивній і проблемній орієнтації освітнього процесу.
1. Інновації модернізації, що модернізують навчальний процес, направлений на досягнення гарантованих результатів у рамках його традиційної репродуктивної орієнтації.
Основним є технологічний підхід до навчання історії напрямлений, насамперед, на повідомлення учнем знань і формування способів із за зразком, орієнтований на високо ефективне репродуктивне навчання.
2. Інновації трансформації, що перетворять традиційний навчальний процес історії, спрямований на забезпечення його дослідницького характеру, організацію пошукової учбово-пізнавальної діяльності. Відповідний пошуковий підхід до навчання спрямований, насамперед , на формування в учнів досвіду самостійного пошуку нових знань, їхнє застосування в нових умовах, формування досвіду творчої діяльності в сполученні з виробленням ціннісних орієнтацій.
Репродуктивна й проблемна орієнтація освітнього процесу історії, втілюються у двох основних інноваційних підходах до перетворення навчання історії, технологічному й пошуковому.
Технологічний підхід модернізує традиційне навчання історії на основі переважної репродуктивної діяльності учнів, встановлює розробку моделей навчання історії, як організації досягнення учнів, чітко фіксованих еталонів засвоєння. У рамках цього підходу, процес навчання історії, орієнтований на традиційно дидактичні задачі репродуктивного навчання історії, ставиться як конвеєрний процес із чітко фіксованими, детально описаними, очікуваними результатами.
Пошуковий підхід перетворить традиційне навчання історії на ос-нове продуктивної діяльності учнів, визначає розробку моделей навчання, як інсценуємого учнями освоєння нового досвіду. У рамках цього підходу до навчання історії є розвиток в учнів можливостей самостійно освоювати новий досвід; орієнтиром діяльності педагога, і учнів, є породження нових знань, способів дій.
Вимоги до навчального процесу історії:
1. Спонукувати учнів формулювати наявні в них ідеї й уявлення, висловлювати їх.
2. Зіштовхувати учнів з явищами, які входять у суперечність із наявними поданнями.
3. Спонукувати учнів висувати альтернативні пояснення, гіпотези, здогади.
4. Давати учнем можливість досліджувати свої припущення, у вільній не напруженій обстановці.
5. Давати учнем можливість застосовувати нові подання стосовно до широкого кола явищ, ситуацій так, щоб, вони змогли їхнє прикладне значення.
Традиції інновації
Поняття "інновація" ставиться не просто до створення й розповсюдженню нововведень, але до таких змін, які супроводжуються вимірами в образі діяльності, стилі мислення.
Інноваційні процеси є закономірністю в розвитку з тимчасового утворення. Але стосовно нього відбуваються зміни, від чого відштовхуються інноваційні пошуки? Дані досліджень показують, що загальне подання про традиційний навчальний процес таке, що традиційним є урок, одночасне заняття із цілими класами, у ході якого вчитель повідомляє, передає знання, формує вміння й навички, опираючись на подання нового матеріалу (повідомлення), його відтворення учнями, оцінює результати цього відтворення. Традиційне навчання носить переважно репродуктивний характер.
Робота вчителя орієнтована, насамперед, на повідомлення знань і способів дій, які передаються учнем у готовому вигляді, призначені для відтворюючого засвоєння; учитель із єдиним ініціативно діючою особою навчального процесу.
В умовах масового шкільного навчання спроби перетворити традиційне навчання пов’язані з дидактичними пошуками. Із середини сторіччя експериментальне здобуває класовий характер, охоплює всі рівні утворення. Особливо значимими для розвитку підходів до навчання з'явилася зміна соціальної й життєвої ролі знань і пізнавально - творчих можливостей людини. Сучасні закордонні вчені дають таку характеристику, що в період класичної індустріалізації роль фізичної роботи зменшується, знань - збільшується, капіталу - значно зростає. У постіндустріальний період, що характеризується як інформаційно - інноваційним співвідношення трьох факторів змінюється. Знання стають найбільш значимим фактором, менш значимим - капітал, фізична робота - дуже слабко значимим фактор.
Тому не дивно, що на тлі сформованого традиційного навчання риси нетрадиційних підходів так само виявляються стійкими. Протягом ряду минулих років нетрадиційними для педагогів, у тому числі для педагогів істориків є побудова навчання в контексті безперервного утворення, курс на створення для учня можливостей займати не просто активну, але й ініціативну позицію в навчальному процесі "засвоювати" пропонований учителем (програмою, підручником) матеріал, вступаючи з ним в активний діалог, самому шукати відповіді й не зупиняються на знайденому. У такому плані ведуться пошуки, спрямовані на перевтілення традиційного навчання в живе, зацікавлене рішення проблеми.
РОЗДІЛ 3. ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ПЕДАГОГІЧНУ ПРАКТИКУ
3.1. Проектні технології навчання на уроках історії
Перспективною для старшої школи представляється проектна діяльність учнів по оволодінню оперативними знаннями в процесі соціалізації. Це досить новий вид діяльності для школярів, але на жаль, поки не одержав належного застосування ні в початковій, ні в основний школах. Проте , у старшій школі обсяги навчального матеріалу, високі вимоги до випускників і вчителя, підштовхують педагога до пошуку інноваційних форм діяльності, інтерактивних методів, у тому числі і до застосування проектів. Даний вид діяльності багатофункціональний більшою мірою, чим інші. Хоча, як і інші, має ряд недоліків. Тим часом, перерахування достоїнств і недоліків залишимо за рамками даної роботи. Проект спонукує учня виявити інтелектуальні здібності, моральні і комунікативні якості, продемонструвати рівень володіння знаннями і загально-навчальними вміннями, здатність до самоосвіти і самоорганізації. Проектній діяльності може передувати "мозковий штурм", у процесі якого позначаться нові цікаві проблеми для учнів. У процесі проекту учні синтезують знання в ході їхнього пошуку, інтегрують інформацію суміжних дисциплін, шукають більш ефективні шляхи рішення задач проекту, спілкуються один з одним. Спільна діяльність реально демонструє широкі можливості співробітництва, у ході якого учні ставлять мету, визначають оптимальні засоби їхнього досягнення, розподіляють обов'язки, всебічно виявляють компетентність особистості. Проектна діяльність наочно демонструє можливості моно- і поліпредметного, індивідуального і групового проектів.
Проектна технологія широко поширена в американських і японських школах. У перекладі з латинського означає "самостійний пошук шляху" ("кинутий уперед"). Проекти існують різного типу, але в школі застосовується тільки один. Учбово-пізнавальний проект - це обмежене у часі процес, коли відбувається цілеспрямована зміна визначеної системи знань на основі конкретних вимог до якості результатів, чіткої організації, самостійного пошуку рішення проблеми учнями. За визначений час (від одного уроку до 2-3 міс.) учні вирішують пізнавальну, дослідницьку, конструкторську, або іншу задачу. Необхідно одержати нові знання в ході вирішення учбово-пізнавальної проблеми.
Головні умови організації роботи над проектом:
1. Професіоналізм учителя, знання ним особливостей проектної методики, усвідомлення широких можливостей розвитку учнів у процесі проектної діяльності.
2. Навчання учнів і оволодіння ними технології проектної діяльності (уміння визначати мету, задачі, бачити предмет дослідження, визначати гіпотезу, планувати власну діяльність і діяльність своїх товаришів). Здатність чітко, систематично виконувати сплановану роботу, що є неодмінною умовою для розвитку школярів, що беруть участь у реалізації проекту, досягненні мети проекту.
3. Прагнення учнів брати участь у роботі над проектом; визначений рівень володіння знаннями по предмету і загально-навчальних інтелектуальних уміннях.
4. Почату спільну роботу вчителя й учнів по проекті, варто доводити до кінця, поетапно узгодивши її проміжні результати з учителем.
5. Наявність інформації про хід проекту.
Методика проектної діяльності:
1. Вибір проблеми, обґрунтування практичної значимості її результату.
2. Визначення мети і поетапних задач.
3. Визначення масштабів роботи, засобів і методів досягнення мети, рамки інтеграції з ін. предметами, передбачувані складності, терміни, поділ усієї роботи на етапи.
4. Формулювання гіпотези, ідеї реалізації.
5. Вибір виконавця чи команди для здійснення проекту. Розподіл обов'язків на кожнім з етапів проекту при загальній рівноправності учасників. Мотивація учасників.
6. Плануючи проект, необхідно продумати його загальну модель і її структуру. (Модель - це умовний образ, схема кінцевого результату проекту).
7. Вибрати двох учнів, що відповідають за інформаційне забезпечення проекту - випуск бюлетенів. Позначити основні принципи оформлення, періодичність випуску.
Вимоги:
1. Проект розробляється з ініціативи учнів, але тема може бути запропонована вчителем. Тема для всього класу може бути одна, але шляху її реалізації в кожній групі будуть різні. Можливо одночасне виконання учнями в класі різних проектів.
2. Проект варто зробити значимим для найближчого й опосередкованого оточення учнів.
3. Робота з проекту має дослідницький характер, моделює роботу в науковій лабораторії і тому необхідно розробити апарат дослідження, обґрунтувати його.
4. Проект педагогічно значимий, тобто учні в процесі його здійснення здобувають нові знання, будують нові відносини, опановують загально-навчальні уміння.
5. Проект заздалегідь спланований, сконструйований спільними зусиллями вчителя й учнів, у той же час, у міру його розгортання допускається гнучкість і зміни.
6. Проект рекламується в рамках класу, паралелі, школи з метою підвищення мотивації участі в його реалізації, усвідомлення його суспільної значимості.
7. Проект реалістичний, має визначену практичну значимість, зорієнтований на можливості учнів. Припускається широке розмаїття тем.
Етапи проектування:
1. Початковий.
Розробка основних ідей, констатація вивченості проблеми, збір і аналіз даних, обґрунтування актуалізації, формулювання гіпотези (припущення про результати і шляхи їхнього досягнення).
2. Етап розробки.
Вибір виконавця (одного чи декількох), формування команди, розподіл обов'язків, планування роботи, розробка змісту етапів, визначення форм і методів керування і контролю, корекція з боку педагога.
3. Етап реалізації проекту.
Інтегрування й акумулювання всієї інформації з урахуванням теми, мети. Підготовка наочно-графічного матеріалу, розробка аудіо-відео ряду проекту. Контроль і корекція проміжних результатів, співвіднесення їх з метою, керівництво, координація роботи учнів.
4. Завершення проекту.
Представлення і захист проекту в класі, на конференції, внутрішкільній паралелі і т.д. Зіставлення первісних цілей і результатів дослідження. Оцінка і підведення підсумків. Розформування команди. Обговорення результатів проекту, які пізнавальні і моральні знахідки були придбані.
Теми проектів по історії, які впроваджені мною на уроках та в позакласній діяльності:
1. Европейська інтеграція і Україна
2. Голодомор 1932-1933рр.
3. Альтернативи розвитку України в XVІІ столітті.
4. Перші підприємці України.
5. Міста-герої .
3.2. Лекційно-семінарсько-залікова технологія
Для школи це новий тип технології, що складає з форм навчальної діяльності, характерних для вузів. Оскільки старша школа орієнтована в більшій мірі на вступ до вузів, у ній реалізується профільне навчання, тому старшокласників варто заздалегідь готувати до нового освітнього середовища. Для вчителя історії оволодіти даною технологією не складно, окремі її елементи давно широко застосовуються в школі. Проте, вчителю варто освоїти наступні технології: підготовки до лекції, семінару, заліку, дискусії, консультації, колоквіуму;організації навчальної діяльності; керування навчальною діяльністю учнів;самоаналізу результатів навчання і т.п.
Поряд з цим технологія включає ряд універсальних дій учителя: планування уроку (системи); технологію добору форм навчання; доцільність зміни видів діяльності й ін.
Лекційно-семинарсько-залікова технологія - це системний комплекс дидактичних умов, що включає оптимальні форми, методи і засоби, що забезпечують раціональні шляхи навчання і розвитку школярів. Це модульна технологія. Лекція, семінар, залік у єдності і взаємозв'язку реалізують задачі навчання і розвитку. Застосування даної технології дозволяє швидкими темпами якісно, на рівні осмислення вивчити великі блоки навчального матеріалу. Як показує досвід, тривалість лекції не більш 1-2 уроків.
Шкільна лекція - це форма організації навчального процесу, що орієнтує учнів на вивчення конкретної теми, на засвоєння основних подій, зв'язків, закономірностей, головних ідей (усіх видів історичних знань, що будуть перераховані пізніше). Припускає широку демонстрацію особистого ставлення вчителя й учнів до навчального матеріалу. Передбачається великоблочне, на узагальненому рівні виклад учителем навчального матеріалу з необхідними акцентами (для кожного класу - різними). У ході лекції вчитель акцентує увагу учнів на основні думки, закономірності, ідеї теми (блоку тем). Шкільна лекція дозволяє показати учням у більш узагальненому вигляді ті явища, в основі яких лежать конкретні події, докладно описані в тексті підручника. Особливість шкільної лекції у використанні елементів бесіди, проблемних і розвиваючих ситуацій, відпрацьовування понять з метою активізації учнів, залученні їх у співробітництво.
Після шкільної лекції вчителем планується семінар, як форма творчого пошуку знань, їхнє осмислення і закріплення. Питання до семінару вчитель пропонує наприкінці лекції, призначає його терміни (від 3 до 10 днів), додаткову літературу. По необхідності визначаються доповідачі і співдоповідачі.
Шкільний семінар - форма заняття, що представляє собою групове співробітництво учнів і вчителя по обговоренню проблеми, теми під безпосереднім керівництвом педагога. Це не спосіб перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів, а специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що припускає творче вивчення програмового матеріалу. Семінар дає можливість учням усвідомити знання, здійснити самоконтроль самостійно придбаних знань. Виступу на семінарах вимагають ретельної домашньої підготовки від учнів, роботи з першоджерелами, схемами, таблицями, картами. Під час проведення заняття можуть народжуватися нові ідеї, змінюватися точки зору, переоцінюватися судження і висновки. Методична цінність семінару для школи полягає в тому, що в ході його підготовки і безпосередньо в процесі діяльності, забезпечується розвиток самостійного мислення в учнів, формуються загально-навчальні інтелектуальні уміння (у процесі групування інформації, її аналізу, узагальнення і т.п.). Неприпустиме перетворення семінарів у механічне заслуховування підготовлених доповідей, тому що створюється фрагментарність сприйняття інформації, культивується пасивність аудиторії. Доцільно, поряд із семінаром, включати в дану технологію практичні заняття. У дидактиці немає єдиної класифікації семінарів. Проте їх можна розподілити на наступні:
вивчення нового матеріалу;
інтегрований;
комбінований;
повторювально-узагальнюючий;
контролюючий.
Учителю важливо визначити місце і значимість планованого семінару в досліджуваній темі; у розвитку учнів і відповідно до цього визначати його тип і зміст.
Перевірка якості знань учнів при лекційно-семінарській системі занять здійснюється на залікових уроках. Залік - форма перевірки знань і навичок, отриманих на семінарських і практичних заняттях. Це один з рівнозначних компонентів лекційно-семінарсько-залікової технології. Залік - форма розвитку учнів, їхньої самоосвіти і самонавчання, перевірки і контролю знань і умінь, передбачених програмою. На жаль, дані форми засвоєння матеріалу не знайшли ще належного застосування в практиці викладання суспільних дисциплін старшої школи. Тим часом, досвід педагогічної практики багатьох учителів показує їхню надзвичайну ефективність і раціональність використання.
По змісту заліки класифікуються:
розвиваючі (різноманітні питання і завдання дослідницького характеру);
коригувальні;
контролюючі.
У залежності від педагогічних задач, визначається тип заліку. За формою організації заліки класифікуються в такий спосіб: усні, письмові, письмово-усні, комп'ютерні, диференційовані.
У результаті застосування лекційно-семінарської системи занять у загальноосвітній школі, в учнів формуються основні організаційно-практичні уміння і навички. Потім у практику навчання вводяться колоквіуми, залікові уроки, що припускають уміння вільно орієнтуватися в засвоєному матеріалі, системно викладати його, висловлювати свою думку на основі аналізу різнопланової інформації.
3.3. Інтерактивні мультимедійні технології на уроках історії
Можливості спільно використання елементів інтерактивного навчання і мультимедійних технологій
Мультимедійні технології вигідно доповнюють інтерактивне навчання, так як:
- дозволяють учневі проявити під час навчального процесу максимальну самостійність;
-розширюються можливості творчості як вчителі, так і учня-охопити великий обсяг навчального матеріалу;
- підвищується рівень використання наочності на уроці, як кількісний і якісний;
- урок стає більш логічний і інформативний;
-підвищується продуктивність уроку;
-на уроці практично кожен учень отримує можливість висловитися, заздалегідь проаналізувавши запропоновану інформацію;
- дають можливість легко і швидко сконцентрувати увагу учнів.
Методичні прийоми
Такі прийоми доцільно використовувати в наступних ситуаціях
- Використання на уроці презентації-конспекту уроку
У даній комп'ютерній програмі на екран виводяться мети уроку, основні етапи уроку, вибудовується ланцюг ілюстрацій, анімованих карт, виділених понять, в завершенні фільму учнів повертають до завдання, проблемного питання, отриманому ними на початку уроку, що дозволяє зробити остаточні висновки, систематизувати інформацію, засвоєну на уроці і провести етап рефлексії.
Перед учнями на початку уроку ставиться питання:
-Які були позитивні і негативні наслідки НЕПу?
Наприкінці уроку, після вивчення теми, учні відповідають на поставлене на початку уроку питання, згадавши причини прийняття, суть і наслідки Непу. Презентація, представлена на уроці з даної теми є повним конспектом для проведення уроку, він, з деякими зупинками, використовується протягом всього уроку.
- Перегляд навчального фільму з попередньою постановкою питання,
проблемного завдання, на який необхідно відповісти або яке необхідно вирішити після перегляду фільму.
Поряд з переглядом фільму можна використовувати рубрику «персоналії», «терміни», «події», що також дає можливість доповнити досліджувану інформацію.
Наприклад, при вивченні теми «Перша російська революція» перед переглядом фільму учням дається завдання:
-виділити основні причини події;
-основний привід для початку революції;
-особливості виступів: які групи населення проявили максимальну активність, які - ні і чому?
- В якому середовищі виступи стали новим незвичайним явищем?
Такі ж прийоми можна використовувати при вивченні теми:
«Чорнобильська катастрофа», «Холокост»
- Аналіз статистичних даних, а також порівняльний аналіз на основі декількох представлених джерел, що дозволяє зробити висновок про особливості тієї чи іншої історичної ситуації в той чи історичний часовий проміжок.
Даний методичний прийом доцільно використовувати при вивченні військових подій для того, щоб зіставити сили протиборчих сторін, можливий результат подій. Наприклад, при вивченні тем «Російсько-японська війна», «Перша світова війна», «Друга світова війна» аналіз статистичних даних дозволяє порівняти сили протиборчих сторін, можливий результат подій, з якими труднощами доведеться зіткнутися одній з воюючих сторін, позначити джерела переваги однієї сторони над іншою.
- Робота з відеодокументами
використання якого дозволяє швидко сконцентрувати увагу учнів не тільки на хронології, причини і наслідки тих чи інших подій, не тільки засвоїти документальний матеріал, але також дозволяє відчути суть епохи, її особливості, неповторність, побут. Даний вид роботи дуже зручний для повторювально-узагальнюючих уроків, полегшує учню роботу з документальним матеріалом. Матеріал подається учневі у ненав'язливій формі, але при цьому ефективно засвоюється. Наприклад у презентаціях.
- Робота з географічною картою
дає можливість отримати уявлення про геополітичне розташування тієї чи іншої держави, формує навички роботи з картою, уміння користуватися легендою карти.
- Самостійна підготовка учнями мультимедійного матеріалу
дозволяє учневі самостійно детально опрацювати зібраний матеріал, представити його однокласникам і пояснити його основні детальні моменти.
- Тестування знань,
Дозволяє провести рефлексію на будь-якому етапі уроку.
Наприклад урок – презентація по темі «Великі географічні відкриття». Після проходження певного етапу уроку учням пропонується серія питань, які слідують по черзі і пов'язані безпосередньо з пройденої темою або певним етапом уроку.
Спільне використання представлених вище методичних прийомів дозволяє зробити процес навчання як можна більш продуктивним. На таких заняттях кожен учень вносить у процес засвоєння навчального матеріалу свій індивідуальний внесок, йде обмін знаннями, вміннями, ідеями, способами діяльності. Матеріал, представлений на уроці використовується виключно у наочній формі, що сприяє концентрації уваги. Робить урок цікавим, що запам'ятовується, а найскладніший матеріал зрозумілим для учня.
ВИСНОВКИ
Інноваційне мислення й інноваційна діяльність набули надзвичайного значення для всіх сфер життєдіяльності, а особливо для освіти і педагогіки. Бо саме через освіту, в першу чергу, ми почали готувати людину з інноваційним типом мислення, культури і здатності до інноваційної діяльності. Без цього ні людина не буде конкурентноспроможною, ні країна не буде успішною в сучасних умовах розвитку. Інновації – це та суспільно-необхідна творча діяльність, без якої вже не може відбуватися результативно будь-який суспільний процес, в тому числі й освітній.
Впровадження сучасних технологій навчання викликає суттєві динамічні зміни у викладацькій діяльності, збільшується роль педагогічної культури викладача як суб'єкта управління в навчальному процесі. Ці зміни носять циклічний характер, тісно пов'язаний з життєвим циклом нововведення та залежать від дії особистісних поглядів вчителя.
Основними чинниками ефективного впровадження сучасних технологій навчання впливають не тільки на збереження вже наявного досвіду, а на його трансформацію й перехід в іншу якість. Тут неминучими є ризик не оптимальності або навіть нежиттєздатності запропонованого, необхідність ревізії застарілих норм і ролей, а доволі часто - кардинальна їх зміна. Для виявлення останніх необхідне впровадження експертних систем (оцінок) на кожному з етапів сучасних технологій навчальної діяльності.
Застосування активних та інтерактивних технологій навчання сприяє розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів учнів.
На уроках історії, де використовуються ці технології, діти почувають себе впевнено, вільно висловлюють свої думки і спокійно сприймають зауваження, адже вони є активними учасниками навчального процесуі це дає можливість розвиватися та адекватно оцінювати свої можливості.
В атмосфері довіри та взаємодопомоги легко робити відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань.
Саме за таких умов можливе виховання особистості, підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв’язувати проблеми та приймати конкретні рішення.
Отже на сучасному етапі формування суспільства виникає нагальна потреба використання сучасних технологій навчання в освітній діяльності. Оскільки принципи людиноцентризму є складовим особистісно орієнтованої педагогіки, саме він покликаний формувати інноваційну людину майбутньго з інноваційним мисленням, здатну відповісти на виклики ХХІ століття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса – М.: Искусство, 1982.
- Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. Монографія. - Запоріжжя: Просвiта, 2000.
- Баханов К. О. Сучасна методика. / / Історія України, № 40. 2002.
- Баханов К. О. Навчання історії в школі: інноваційні аспекти-Київ.Основа.,2005.
- Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване навчання: Науково-методичний посібник.- К., 1998. -365 с.
- Волкова Н.П. Педагогіка: навч. посіб.3-є вид., стер./Н.П. Волкова.- К.: Академвидав, 2009.- 616 с.
- Гончаренко С.У. Інтеграція наукових знань і проблема змісту освіти // ПОСТМЕТОДІКА. – 1994. - № 2 (б).
- Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: АКАДЕМВИДАВ, 2004.
- Кирилов Г.Д. Теорія і практика уроку в умовах розвиваючого навчання. - М.: Педагогика, 1980. - 208 с.
- Кремень В.Г. Філософія людино центризму в стратегіях освітнього простору. – К.: Педагогічна думка, 2009. – 520 с
- Людиноцентризм як принцип особистісно орієнтованого навчання / А. Бойко // Вища освіта України. - 2008. - № 4. - С. 37-43.
- Нетеча Я.І. Інтерактивне навчання із використанням аудіовізуальних та мультимедійних засобів як шлях розвитку особистісних компетентностей учнів на уроках історії // Історія. – 2005. - №5-6. – С.16-18.
- Освітні технології: Навч.-метод.посіб/О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко О.М.Любарська та ін.;За заг.ред О.М. Пєхоти. - К.:А.С.А.,2001. - 255с.
- Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Київ.,А.С.К.,2005.
- Філософія людиноцентризму як теоретична складова національної ідеї /Василь Кремінь // «Дзеркало тижня» №31, 13 Серпень, 2005р.
| 
